Ріпка

Діючі особи:
дід
баба
онучка
собачка
киця
мишка
ріпка

Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби онучка Мінка, а в онучки собачка Хвінка, а в собачки товаришка — киця Варварка, а в киці вихованка — мишка Сіроманка.

Раз весною взяв дід мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.

Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав.

Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потім, як кулак, потім, як буряк, потім, як два, а накінці стала така, як дідова голова.

Тішиться дід, аж не знає, де стати. "Час,—каже, —нашу ріпку рвати".
Пішов він на город — гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб; тягне руками, уперся ногами, мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе дід бабу Марушку: "Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече. Смикає дід ріпку за гичку, смикає баба діда за сорочку, працюють руками, упираються ногами — промучилися ввесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе баба онучку Мінку: "Ходи, доню, не сиди, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, онучка бабу за торочку — тягнуть руками, упираються ногами, промучилися ввесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе онучка собачку Хвінку: "Ходи, Хвіночко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!"

Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, онучка бабу за торочку, собачка онучку за спідничку — тягнуть руками, упираються ногами, промучилися ввесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе собачка кицю Варварку: "Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, онучка бабу за торочку, собачка онучку за спідничку, киця собачку за хвостика. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами, промучилися ввесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе киця мишку Сіроманку: "Ходи, Сірочко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!"
Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, онучка бабу за торочку, собачка онучку за спідничку, киця собачку за хвостика, мишка кицю за лапку — як потягли, як потягли, так і покотилися.

Упала ріпка на діда Андрушку, дід на бабу Марушку, баба на онучку Мінку, онучка на собачку Хвінку, собачка на кицю Варварку, а мишка — шусть у шпарку.